То як тебе, Лимане, не любити

Добавлено в закладки: 0

Село у сніжно-білім колориті…
Ошатну площу, наш сучасний центр,
Церковний дзвін звеличує оцей.
То як тебе, Лимане, не любити?
І школу, й клуб, і парк, що став взірцем?

Ген, Зміївською, діти йдуть зі школи,
Стоїть в повітрі їх пташиний ґвалт
(Школяр з азартом сніжкою збивав
Сніжок пухнатий на деревах голих!)
Малечі сміх – емоцій справжній шквал.

А біля пошти – черга аж надворі.
Підходжу: «Хто тут крайній? Підкажіть!»
Вітаємося… всі тут не чужі.
Серед новин, пліток, життя докорів
Пенсіонери вносять платежі.

Вже до строфи потрапили поету,
І вивели з нерадісних задум,
Працівники, що на обід ідуть,
А бурий приголомшливий ведмедик
Стрічає їх. Він білий в сніжну лють…

Зупинку вітер шарпає сердито,
Доносить з клубу барви голосів.
На п’ятачку – заметене таксі.
Лиман у сніжно-білім колориті
У чуйне серце піснею засів.
І як його, скажіть Ви, не любити?