Лиш руку простягну
Добавлено в закладки: 0
Хрумкіт снігу
І душевний лоскіт
Стежки, що до рідного веде.
Топлять кригу
Сльози – краплі воску:
Не сховаєшся од літ ніде…
Ні стежини,
Ні старої хати,
Ні обійстя за садком нема…
Сніжна днина
Буде сумувати
Крізь замети – спогадом зима.
Замість пустки
Наче кличе в гості
Прабабуся, лагодить обід.
Снігу хрускіт.
Рве душевний лоскіт
Наш колодязь… Воду тягне дід…
Ось на лаві
Ладить самокрутку:
«Доброго зростили тютюну!»
Сніг яскравий
Гладить рідним смутком:
Близько так… лиш руку простягну…
Понравилось? Поделись!
Автор публикации
Комментарии: 200Публикации: 276Регистрация: 11-11-2025
7 комментариев
Крайнюк Надежда (Софи)
Зворушливий вірш. У мене теж щось подібне є.
Час від часу хвилюють такі ностальгічні спогади.
***У першому катрені одруківка в слові «хрускіт»
Дякую за вірш!
Крайнюк Надежда (Софи)
https://pva.new/2025/03/18/v%d1%94tsya-vuliczya-ridnenka/
Чайка
Чому одруківка? Хрумкіт — це літературне слово.
Крайнюк Надежда (Софи)
Подивіться. Для снігу це буде «хрускіт» .
Чайка
Дякую. Та слово «Хрумкіт» мені подобається більше,
Крайнюк Надежда (Софи)
Та я ж не проти того, що Вам подобається більше. Я тільки знаю, що це буде неправильно.
Це ж Ваш вірш, то нехай буде так.
Крайнюк Надежда (Софи)
Я дуже рада, що ми з Вами дійшли до істини.
Ви, пані Марино, мали рацію. Слова «хрумкіт» і «хрускіт» — синоніми. Ось підтвердження цьому. Зустрілася з цим вперше. https://synonimy.info/%D1%85/%D1%85%D1%80%D1%83%D0%BC%D0%BA%D1%96%D1%82#google_vignette