В’ЄТЬСЯ ВУЛИЦЯ РІДНЕНЬКА
Добавлено в закладки: 0
В’ється вулиця рідненька –
Стрічка споришу,
Кланяюсь тобі, земелько.
Йду я, не спішу.
Сумно… Нікуди спішити,
Вже ніхто не жде.
Хата он стоїть Улити,
А слідів — ніде…
Як же швидко промайнули
Роки молоді!
Верби до ріки нагнулись,
Там нема води…
Зруйнувався наш місточок,
Висохла ріка.
Спалений летить листочок –
Пам’ять в нім гірка.
Вже новесенькі будинки
Стали в рівний ряд,
Є й завалені хатинки –
Три стоять підряд…
Тут жила Марія хвора –
Жаль, її нема…
Де подвір’я тітки Дори,
Тиша там німа.
Ось стара, дубова лава.
Скільки ж це їй літ?
Милувався на заграви
Тут старезний дід.
Скрутить «козячу» він ніжку,
В світлі ліхтаря,
Та й розкаже оповідку,
Як стеріг царя.
Осінь, холод. Дід – босоніж,
Усмішка в очах.
Грівсь старенький на осонні,
Доки й не зачах.
Час прийшов, дідка скосило…
В серці біль і щем.
Всіх забрала і накрила
Смерть своїм плащем…
Вуличка своєю стала,
Для людей нових.
А померлі всі зостались
В пам’яті живих.
12. 04. 2017 рік
Картинка з інтернету



4 комментария
Чайка
Зворушливий вірш. Дякую.
Крайнюк Надежда (Софи)
Дякую, пані Марино, за відгук.
Хай щастить!
Феня
Пам’ять людська теж, на жаль, не вічна… Є в нас старе кладовище, куди вже ніхто не заглядає, бо нікому вже.
Таке життя. Але Бог каже, що пам’ятає тих, кого вважає за потрібне пам’ятати, та воскресить в свій час. Я в це вірю.
Гароно написали, Надю. Ось так ваші земляки й зостануться в пам’яті тих, хто іх знав, та хто прочитає ваш вірш.
Крайнюк Надежда (Софи)
Дякую, пані Олю, зе коментар і оцінку.
Бажаю добра і МИРУ!