15 розділ — Я так думаю, — сказав Альберт, який повернувся після військової ради, — спочатку потрібно переговорити з Сірими мисливцями та Богатирями. Зібрати всі сили, а коли все буде готове до бою, на вершині гори розведіть багаття. Я побачу дим і виступлю з Лотгардії зі своїм військом. Тобі, Кларо, доведеться багато літати. Будь обережна. Через тебе ми підтримуватимемо зв’язок. А тепер – час. Скоро почне світати. Дівчина піднялася, Карл обійняв свою кохану. Король благословив Клару, вона підстрибнула, змахнула…

  14 розділ Довго тяглися нічні години, поки на тлі кривавого місяця, що віщує трагічні події, майнув у темряві силует птаха. Ворона влетіла на балкон і впала знесилена на підлогу. Коли Карл підбіг до дівчини, та була непритомна. Рукав її чорної сукні був у крові. На крики юнака про допомогу з’явився Альберт… Бризнувши на обличчя пораненою святою водою, чоловік привів дівчину до тями. Доктор, що прибіг на поклик господаря, обробив і перев’язав рану. — Можу сказати, — сказав ескулап, —…

13 розділ — Ну, — сказав Альберт, розкурюючи гаванську сигару, — розповідай, як поживає моя бабуся? – Хто така? — Перепитав короля Карл, — я таку не знаю. – Як хто? Рагана або графиня Емілія Бразаускас, найрозумніша жінка у нашому роді. Боги обдарували її багатьма талантами і безсмертям, за це красуня розплатилася безшлюбністю та обіцянкою допомагати простим людям у боротьбі проти підступів Сатани. — Тобто проти Варлока? — перепитав Карл. — Так, проти злого чарівника, — продовжував свою розповідь король,…

12 розділ — Все гаразд? — поцікавилася королева. — О так, мамо, все в найкращому вигляді, — відповів принц і додав, — я відлучуся з палацу, не чекайте мене на вечерю. Поїду, може, востаннє в нічний з конем. Нехай мій Гарт потрапить на осінній траві. Останнім часом стайня скупиться на овес. Варлок, що підійшов, узявши королеву під руку, втрутився в розмову: – Овса залишилося мало, адже нового ще не намолотили. Карл мовчки розкланявся і вийшов із замку. Осідлавши свого Гарта,…

11 розділ На троні вже не було матері Антуанетти. Місце короля займав Варлок. Чаклун був жахливий. З-під корони звисало брудне клоччя сиве волосся старого; на зморщеному і неживому обличчі жадібною злобою горіли з-під навислих брів маленькі очі. Лівою рукою Мартін міцно стискав скіпетр - символ королівської влади, а в іншій він стискав дукат і явно милувався сяйвом золотої монети. Поруч біля ніг володаря жалібно скиглив худий і обдертий чорний песик, очі якого жваво нагадали принцу його мати. Місочка, що стоїть…

10 розділ - Геть із цього замку - розсадника розпусти та жадібності! - Карл з силою рвонув із себе святковий камзол. По підлозі розсипалися перлинні гудзики, і серед них увагу юнака привернув темний предмет. Нагнувшись, принц впізнав його - це був горішок, подарунок Рагани. Карл підняв фундук і, згадавши слова відьми, поклав його до рота. Миттю сонце затягли хмари. У кімнату через відкрите вікно проникла темрява. Карл оглянув свої апартаменти. Приміщення являло собою страшну картину. Прекрасні колись гобелени вицвіли і…

9 розділ Минуло рівно два тижні після цієї зустрічі. Карл, як і раніше, відмовлявся від прикраси своїх кімнат квітами і регулярно провітрював приміщення. Він почав багато часу проводити на самоті і зовсім перестав спілкуватися і з матір'ю, і зі старими слугами. Він любив стояти біля відкритого вікна і спостерігати за тим, як працюють селяни на полях, як повертаються рибалки з великим уловом, йому було приємно чути сміх дітлахів, що грають під вікнами в кістки. Його заспокоювали ці картини спокійного та…

8 розділ Але одного разу Карлові пощастило і він застав Мартіна за дивним заняттям. Вечір уже почав хилитися до ночі, коли принц повільно наближався до рідного дому. вже з вікон лилося світло запалених у кімнатах свічок, а в саду ще порався Мартін. Юнак, який під'їхав, був здивований видом садівника. Той був у халаті, капелюсі, обличчя його закривала ганчірка, а на руках були рукавички. - Не підходьте близько, - пробубнив крізь ганчірку садівник, - я працюю з отруйною рослиною - ліаною…

7 розділ Проводити Генріха в останню путь зібралися не тільки сусіди, друзі та рідні, а й уся двірня. Садівник Мартін цілу ніч різав троянди в королівському саду, складав букети і плів вінки. один із найпишніших наборів він запропонував і Карлу, Але принц відмовився, сказавши: - Я хочу побути поряд із батьком. На що слуга неприємно осміхнувся і жбурнув букет у кошик для сміття. Прощання з тілом пройшло без істеричного плачу королеви, а Карл, поцілувавши батька в лоба, голосно і твердо…

6 розділ Рагана зустріла принца непривітно. - Ходять тут всякі, - пробурчала вона, помішуючи кипляче варево в казані, під яким не було вогню, - ні, щоб до похорону готуватися, а він все лісом шурхає. - Клара! - Покликала відьма. Двері зі скрипом відчинилися і на порозі з'явилася знайома постать дівчини. Впізнавши принца, Клара кинулася назад, але бабця її зупинила: - Прибери зі столу, племінниця, та не бійся - нічого він з тобою не зробить. - Не винна вона у смерті…

  5 розділ  Карл відчинив двері — на порозі стояв камердинер. Вірний слуга попросив принца пройти до покоїв короля: — Вашому батюшці дуже погано, дві години він був у маренні, але свідомість повернулася до нього, і він попросив покликати священика і Вас, щоб попрощатися, — схлипнув дідусь. Молодий чоловік поспішив у покої батька.  Генріх лежав на ліжку, воскова жовтизна його обличчя і тьмяний погляд говорили про кінець, що наближається. — Батько! — Карл кинувся до хворого… Але присутній лікар утримав принца:…

4 розділ        Незнайомка була надзвичайно вродлива. Бліду шкіру обличчя відтіняли чорні з поволокою очі. Чорне кучеряве волосся спадало на груди і вилося тонкими змійками до пояса. Соковиті червоні губи нагадували рожевий бутон, що розпустився. Сукня з блискучого атласу кольору ночі підкреслювала тендітну фігуру красуні. На дівчині не було прикрас, і до того ж вона була боса.  Маленькі ступні її ніг безшумно ковзали паркетом, коли принц закрутив її у вальсі. — А як вас звати? — поцікавився Карл…

3 розділ  Рівно за два тижні на честь хрещення наслідного принца в замку відбулося пишне свято. Король не забув про Рагану, за нею до дрімучого лісу був посланий багатий екіпаж, старій відвели за столом почесне місце поряд з розфуфиренними іменитими дамами, які гидливо нюхали свої носові хусточки, щоб заглушити запах болотяної тину. Лісова відьма, здавалося, була задоволена всім. Настав час, коли кожен із гостей йшов до колиски новонародженого з подарунком та побажанням, щоб засвідчити свою повагу майбутньому королю Вестпландії. Щедрі…

  Під тужливу пісню вітру за вікном Генріх задрімав. Він отямився від дивного звуку. Хтось хрипко закашляв поряд з ним. Король розплющив очі і побачив перед собою брудну чаклунку, яка безсовісним чином попивала вино з його келиха. — Славне у тебе вино, — проскрипіла Рагана, коли осушила кубок, — така подія у палаці, а про стареньку забули…  І відьма ображено шморгнула носом. — Ну, так добре, за винагороду я передкажу долю новонародженому наслідному принцу Карлу. Я не помилилась? Ви ж…

   1 розділ Коли різкий бриз остигаючого моря став рвати з гілок останні пожовклі листочки, а на ґрунтовій дорозі, що веде до королівського замку, закружляв сивий пил, у покоях королеви Антуанетти все почало рухатися. У тридцятирічної королеви почалися сутички. Молода жінка з безглуздим поглядом ходила просторою спальнею, взявшись руками за живіт, і мукала від нестерпного болю. Коли спазм відпускав, королева без почуттів падала на просторе ложе і миттєво засинала, перепочинок тривала всього кілька хвилин. Генріх Жахливий, що прибіг на допомогу…

У голландському місті Харлемі, яке досі відоме як місто-горб, на якому ростуть дерева, жила прекрасна дівчина Лілея. Її гладка шкіра була біліша за легкокрилі хмари, очі блищали небесним блакитом, а золоті локони, кучеряві по витончених плечах, сяяли сонячною позолотою. Лілея була тендітним і ніжним створінням і своєю красою нагадувала водяні лілії, що прикрашали старий зарослий став у величезному парку, що належить її батькові. Садівник Томас Бігарт дуже пишався розумом, красою та освіченістю доньки і не шкодував грошей на її утримання.…

                 Жовтнева беззоряна ніч чорним аспідом ковзнула в спальню через відчинені балконні двері. Розправивши над моїм ліжком смоляні крила, зашаріла відлітаючим мертвим листям: — Хочеш, я розповім тобі казку про кохання, пристрасне і вічне? — Так, — прошепотіла я, — нехай мені насниться сон про прекрасне почуття. — Ну, так слухай… Теплий вітерець, що налетів, заблукав серед сухих рожевих кущів, що ростуть під вікнами; у тихій кімнаті було чути, як він, невдоволено бурчачи,…

Под луной голубою обнимались оба-двое,  Тит Кузьмич и Фрол Фомич*,  пел в кустарниках им сыч. Оба-двое из ларца, одинаковых с лица. А у речки, где осока, коротала одиноко ночку девица-краса, что «до пояса коса»… — Эх, красавица-девица, — говорит ей с ветки птица, — Здесь ты счастья не найдешь, этих лучше не тревожь. Ты пойди во чисто поле, там гуляют-де на воле, значить, три богатыря… Может, встретитесь не зря… И пошла краса-девица,  что мечтала так влюбиться, ведь пора уже пришла……

В темном лесу в глубокой норе под гнилым пнем жили муж и жена:толстая серая Гадюка и ее муж,тощий и бесхребетный Змей. Они проживали в этом гадюшнике с незапамятных времен. Насладившись плотскими удовольствиями, супружеская чета хладнокровных так и не познали счастья любви,в серой скуке и нудном покое влачили они последние денечки. Изредка змеи выползали на свет Божий, чтобы погреться и подремать на теплых камнях, под лучами весеннего солнца. Но однажды сон Змеихи был прерван громким смехом, доносившимся с зеленой полянки. Там,…